бубонної чумою люди найчастіше хворіють в природних осередках цього захворювання, заражаючи від гризунів — основних (диких гризунів — тарбаганів, ховрахів та інших) і другорядних (наприклад, будинкових мишей) носіїв збудників чуми. Бубонна чума — найменш заразна форма захворювання.
Як можна заразитися бубонної чумою
У природних вогнищах чуми постійними носіями збудників захворювання є дикі гризуни, найчастіше тарбагани. Від тварини до тварини збудники чуми передаються блохами. Спалахи захворювання серед тварин називаються епізоотіями. Під час епізоотій може відбутися зараження будинкових мишей, від яких через укуси бліх може заразитися людина. Зараження може також відбутися і при безпосередньому контакті з гризуном, наприклад, під час полювання, зняття шкірки тварини і так далі. Збудник інфекції проникає в організм через неушкоджену шкіру — вона не є бар’єром для чумної палички. Від хворого бубонною чумою заражаються рідко, тільки коли проривається бубон, та й то у виділеннях не так багато збудників захворювання.
І в тому, і в іншому випадку збудник чуми по лімфатичних судинах потрапляє в лімфатичні вузли, викликаючи їх запалення — бубонну чуму.
Як протікає
Після інкубаційного періоду (він триває від кількох годин до шести днів) у хворого раптово підвищується температура, періодично виникає сильний озноб і головний біль. Висока температура зазвичай тримається три-чотири дні, іноді до тижня, з різкими коливаннями. У перший же день (а іноді на наступний) з’являється збільшення одного або декількох лімфатичних вузлів, тобто розвиваються бубони. Поява бубонов супроводжується сильними болями, через що хворий весь час намагається прийняти найбільш вигідне для нього положення, наприклад, він може лежати з витягнутою рукою або із зігнутою ногою.
Спочатку лімфовузол являє собою невелике, але різко хворобливе освіту, шкіра над ним не змінена. Але потім лімфатичний вузол збільшується, запальний процес переходить на інші поруч розташовані лімфовузли і на навколишні їх м’які тканини. Таким чином формується єдине утворення без чітких контурів, яке і отримало назву бубон. Для бубонної чуми характерна відсутність ураження лімфатичних судин.
Шкіра над бубоном червоніє і набрякає, іноді набуває синюшного відтінку. Бубон спочатку має хрящевидний консистенцію, але приблизно через тиждень в центрі його починають з’являтися ділянки флуктуації або зибленіе, що говорить про наявність усередині нього рідкого вмісту, тобто гною. Після цього бубон дня через два може розкритися в одному або в декількох місцях з виділенням великої кількості рідкого гною з домішкою крові. В результаті утворюються погано загоюються нориці і навіть виразки, результатом яких є утворення грубих рубців.
Якщо хворому своєчасно було призначено лікування антибіотиками, через тиждень після початку захворювання запальний процес в бубон починає зменшуватися і протягом від двох до чотирьох тижнів бубон повністю розсмоктується. Іноді в бубоні відбуваються склеротичні зміни (тобто на місці запалення розростається сполучна тканина), через що бубон стає щільним, зміни можуть триматися дуже довго, іноді все життя.
У деяких випадках після перших днів формування бубон починається його швидке розсмоктування, а потім бубон починає знову збільшуватися. Такі зміни у хворого можуть з’являтися кілька разів, незалежно від його загального стану. Але іноді бубон не розвивається з самого початку, переходячи в стадію згасання. У такому випадку чума протікає не важко і крім головного болю, невеликого нездужання і хворобливості на місці формується бубон часто не буває ніяких інших ознак захворювання.
При розвитку шийних бубонов протягом чуми зазвичай важкий, але найбільшу небезпеку представляють пахвові вузли, при яких часто розвивається вторинно-легенева чума.
Приблизно через тиждень знижується температура. Вона може знизитися різко (критично) або супроводжуючись коливаннями, але без виражених ознобом і потовиділення. Можливо затяжний перебіг бубонної чуми, при якому температура тримається кілька тижнів, зберігаючись навіть після зникнення бубонів. У таких хворих часто настає сильне виснаження. Якщо їм не буде надана адекватна медична допомога, то вони гинуть.
Діагностика та лікування
Лабораторна діагностика бубонної чуми полягає в дослідженні вмісту бубонов з метою виявлення збудника інфекції. Досліджується також кров на наявність антитіл до збудників чуми.
Хворих бубонної чумою ізолюють суворо окремо від хворих з іншими формами захворювання. Так само, як і при інших формах чуми, призначаються антибіотики і симптоматичне лікування. Якщо бубони довго не розсмоктуються, то в них місцево також вводять антибіотики. Крім того, місцево призначаються мазеві пов’язки з антибіотиками. При нагноівшіеся бубонної показано оперативне втручання.
Виписка з лікарні видужали хворих проводиться не раніше, ніж через місяць після нормалізації температури.
Галина Романенко