Трудоголік — це діагноз?

загрузка...

«О-о-о, так ти трудоголік!». Двадцять чи тридцять років тому ці слова означали один з найвишуканіших компліментів. Нехай і в радянські часи до людей, які ставлять роботу на перше місце у своєму житті, ставилися з деякою нерозумінням і вважали своєрідним дивацтвом, але праця у нас тоді був у пошані (у всякому разі, офіційно), так що і трудоголік вважався людиною найвищою ступеня і гідним поваги. У наші ж дні слово «трудоголік» вважається якщо і не образою, то в кращому випадку насмішкою і знущанням. Чому ж так сталося і що взагалі потрібно розуміти під трудоголізмом?

Перш за все, не потрібно плутати два типи працівників, помилково прийнятих широкою громадською думкою за трудоголіків, з людьми, дійсно психологічної трудозавісімостью. Саме так в сучасній психології визначається трудоголізм: це надмірне працьовитість, в переважній більшості випадків є наслідком особистісних проблем тієї чи іншої особистості. Не секрет, що практично всі дійсні трудоголіки спочатку, з дитячого і підліткового віку, мають великі труднощі в спілкуванні з іншими людьми. Часто саме невміння повноцінно спілкуватися, тобто таким чином, щоб спілкування приносило задоволення всім його учасникам, і стає причиною того, що людина прагне реалізувати себе в іншій сфері, тобто на професійному поприщі, і йде в неї з головою.

Можлива й інша ситуація розвитку трудоголізму. Як це не рідко трапляється, але все таки зустрічаються люди, які люблять свою роботу, вона їм приносить задоволення і на робоче місце вони відправляються з передчуттям чогось радісного і позитивного. В результаті той чи інший проект затягує людину все більше і більше, він витрачає на нього левову частку свого часу, займаючись справою набагато більше відведених під це трудовим законодавством 8 годин на добу. Рано чи пізно порушується хитка межа між працьовитістю і трудоголізмом. По-перше, людина шкодить самому собі, тому як постійна і напружена діяльність завдає вельми серйозний (в деяких випадках, на жаль, непоправної) шкоди як фізичному, так і емоційно-психологічному стану. По-друге, стороною, що програла виявляються рідні та близькі трудоголіка, які перестають отримувати від нього увагу, перестають бути для нього по-справжньому рідними та близькими. Підсумком стають сварки, конфлікти, непорозуміння, відчуження. Так що справжній трудоголізм є або наслідком психологічних труднощів і комплексів, або стає їх джерелом.

Однак, як вже було сказано, в нашому повсякденній свідомості поняття «трудоголік» пов’язане з двома категоріями людей, до істинного трудоголізму не мають жодного відношення. Дивно, але чомусь прийнято вважати критеріями трудоголізму кількість часу, який працівник проводить на місці своєї виробничої діяльності понаднормово. Мовляв, якщо людина щодня затримується після «дзвінка» на годину або два, значить, він справжній «орач» і жити не може без роботи, а якщо хтось завжди встигає виконати всі службові доручення вчасно і працює свої стандартні 8:00, отже, він байдужий виконавець, мета якого лише отримати зарплату побільше і затратити сил поменше. Це, м’яко кажучи, дурість. Справжнім показником працездатності є не кількість проведеного на роботі часу, а якість цього самого часу.

Звідси і з’являються дві категорії псевдотрудоголіков. Перша — люди, що не вміють або на даний момент не навчилися правильно розподіляти свій робочий час. Адже найчастіше для того, щоб здійснити якусь операцію, потрібно не дюжина дій, а всього два-три. Коли ж людина не знає, як найбільш плідно і максимально вирішити поставлене керівництвом завдання, це призводить до щоденних затримок на роботі понаднормово, до перенесення робочих файлів на домашні комп’ютери, зверненню до трудової діяльності на вихідних і святах. Саме тому, незважаючи на те, скільки часу, такі люди приділяють роботі, багато іменують їх трудоголіками.

Другу ж категорію і зовсім складають звичайні ледарі. У більшості своїй такі «трудяги» поширені в офісах. За останні роки утворився справжній пласт офісних працівників, які значну частину робочого дня витрачають на листування зі старими і новими друзями в «Однокласниках» і «В контакті», на розкладання культових пасьянсів «Косинка» і «Павук», на комп’ютерний набір своїх курсових для заочних відділень. Само собою, виконуваний ними обсяг роботи вдвічі менше стандартного. І неминуче настає момент (зазвичай це перші пару днів робочого тижня або останній тиждень місяця), коли потрібно всю цю різницю надолужувати. Робити це доводиться за рахунок графіка «з дев’яти до дев’яти» і безсонних ночей. І тут уже самі ці «працівники», скаржачись на важку долю, самі себе заносять в категорію трудоголіків.

Таким чином, справжній трудоголізм, безумовно, є різновидом психологічних проблем і піддаються даному «симптому» люди потребують професійної допомоги. Разом з тим справжніх трудоголіків не надто багато, зате вельми поширені псевдотрудоголікамі. Так що потрібно просто називати речі своїми іменами.

Олександр Бабицький

Сподобалася стаття? Поділися з друзями:

Схожі статті:
Попереднє з категорії:
Запис опублікована в рубриці Психологія. Додайте в закладки постійне посилання.

Прокоментувати статтю: