Чума — чи виправдана репутація «чорної смерті»?

загрузка...

Чума відноситься до особливо небезпечних інфекцій, колись від чуми вимирали цілі міста. Жодна хвороба не зробила такого трагічного впливу на стан світу, як чума, через яку кілька разів приходила до повного занепаду культура Європи. Хроніка чуми — це одна з найпохмуріших книг в історії нашої цивілізації.

Історія пандемій

Чума — це важке інфекційне захворювання, яке проявляється найсильнішої інтоксикацією, ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легень та інших органів. Вона відноситься до стародавніх інфекційним захворювання, спустошливі епідемії яких завдавали величезної шкоди всьому людству. Викликає чуму невелика бактерія, відкрита в кінці XIX століття.

Перша згадка про спустошливих епідемій чуми на території сучасних Лівії, Єгипту та Сирії відноситься до III століття до н.е. Трохи пізніше чума з’явилася в Китаї. А перша відома пандемія (пандемія — це епідемія, яка охопила весь світ) відбулася в VI столітті і увійшла в історію під назвою «Юстініанова чума». Почалася пандемія в Єгипті, охопила всю Візантійську імперію і понесла за п’ятдесят років близько 100 млн. людських життів.

Друга пандемія чуми називалася «чорна смерть». Вона виникла в ХIV столітті в Азії та торговими шляхами проникла в Європу, а потім через Псков була занесена в Росію. Під час другої пандемії загинуло близько 50 млн. чоловік. Під час цієї пандемії вперше у Венеції був введений карантин як засіб попередження заносу інфекції.

У XV — XVIII століттях епідемії чуми виникали в багатьох країнах світу, в тому числі в Росії, але характеру пандемій вони вже не мали.

Третя пандемія чуми почалася в 1894 році в Гонконгу і торговими шляхами поширилася на портові міста по всьому світу. У Росії захворювання чумою реєструвалися в Одесі на початку минулого століття. Особливо третій пандемії було те, що вона рідко проникала вглиб материків і виявлялася переважно в бубонної формі. На початку минулого століття відзначені також дві епідемії чуми в Маньчжурії.

Природні вогнища чуми

Особливостями чуми є те, що в світі є її постійні природні вогнища. Такі осередки існують на Євразійському, Африканському та Американському континентах. У Росії природні осередки чуми є в Читинській області, в Туві, в Гірському Алтаї, в Калмикії, в Волгоградської і Астраханської областях. Багато постійних природних осередків чуми знаходиться на південних кордонах нашої країни в Монголії та Китаї.

Підтримують збереження збудників чуми в природи гризуни (їх більше двохсот видів), передається чума від гризуна до гризуна блохами. Саме блохи визначають географічне розташування природних вогнищ, так як при низькій температурі вони не виживають. На території нашої країни основними носіями чуми є тарбагани, сірі та червоні бабаки, велика піщанка, малий ховрах і інші. Другорядними носіями (тобто не постійними) є будинкові миші, звичайна полівка і інші.

Форми і способи зараження

Чума може протікати в різних формах. Форма захворювання може бути локальною (шкірної, бубонної, шкірно-бубонної), зовнішньо-диссеминированной з поширенням збудників інфекції зовні (первинно-легеневої, вторинно-легеневої, кишкової), внутрішньо-диссеминированной з поширенням інфекції всередині організму (первинно-септичній і вторинно- септичній).

Захворювання людей на території природних вогнищ чуми носять виражений сезонний характер і залежать в основному від часу впадання гризунів в сплячку. У природних вогнищах люди хворіють бубонної чумою, яка тільки в рідкісних випадках ускладнюється ураженням легень. Бубонна чума при відсутності бліх практично не передається від людини до людини. Виділення збудника інфекції в навколишнє середовище спостерігається тільки після розтину бубон.

Початок епідемії бубонної чуми пов’язано з епізоотією (одночасним захворюванням великої кількості тварин) серед гризунів. На початку епізоотії є невелика кількість бліх, здатних заражати людини. Зростання захворюваності людей йде одночасно зі зростанням числа загиблих гризунів і збільшенням числа бліх, заражених чумою. Згасання епідемій пояснюється тим, що знижується кількість гризунів, а разом з ними гинуть і блохи.

Спалахи легеневої форми чуми починаються з того, що бубонна чума дає ускладнення на легені і тоді людина робиться заразним для оточуючих або у нього розвивається первинна легенева форма чуми. Ця форма чуми швидко поширюється повітряно-крапельним шляхом. Від легеневої чуми гинуть цілими сім’ями, заражаються люди, які відвідують хворих, і так поширюється інфекція.

Як ведеться боротьба з чумою

Розрізняють профілактичні та протиепідемічні заходи по боротьбі з чумою. Профілактичні заходи проводяться в двох основних напрямках: спостереження за станом природних осередків чуми і попередження можливого заносу чуми з інших країн.

Протиепідемічні заходи проводяться при виявленні хворого чумою. Про захворювання терміново по телефону повідомляється у вищі інстанції, які організують спеціальну комісію з боротьби з чумою. Одночасно проводяться заходи щодо локалізації спалаху. Для цього виявляють і госпіталізують усіх хворих, а також всіх осіб, що контактували з ними або з їхніми речами.

Чума — це страшна і ще не до кінця переможена інфекція.

Галина Романенко

Сподобалася стаття? Поділися з друзями:

Схожі статті:
Попереднє з категорії:
Запис опублікована в рубриці Здоров'я. Додайте в закладки постійне посилання.

Прокоментувати статтю: